05 грудня 2014
Журнал «Український юрист» публікує коментар Таліни Кравцової щодо питань виконавчого провадження

Питання забезпечення позову завжди викликали певну полеміку в юридич­ній спільноті, адже, з одного боку, це справді необхідні заходи, метою яких є забезпечення виконання судового рішення в майбутньому; а з іншого — це, фактично, обмеження прав одно­го з учасників Судового процесу ще до вирішення справи по суті, а подекуди і пряме втручання у діяльність сторін проце­су. Хай там як, але саме ухвали про забезпечення позову не­рідко використовувалися та подекуди ще використовуються для рейдерських захоплень підприємств. Саме ця обставина і спричинила необхідність у напрацюванні юридичних механіз­мів для створення певної рівноваги у відносинах між сторона­ми судового процесу, а також встановлення судової практики у застосуванні таких заходів.

Варто зазначити, що в українській судовій системі діє три ланки судів (господарські, адміністративні та суди загальної юрисдикції) зі своїми процесуальними кодексами та, відповід­но, зі своїми повноваженнями із застосування заходів забез­печення лозову. Практика свідчить, що останнім часом дещо скоротилися випадки застосування заходів забезпечення по­зову. Якщо раніше, подаючи позовні заяви до суду, позивач вважав за необхідне подавати також заяву про забезпечення позову (попри те, є підстави чи ні), то тепер спостерігається певне зменшення таких заяв від позивачів. З одного боку, це викликано тим, що суди почали напрацьовувати власну прак­тику з питань застосування норм щодо забезпечення позову, з іншого — було змінено законодавство з питань забезпе­чення позову шляхом прийняття так званих антирейдерських законів. Так, наприклад, до Господарського процесуального кодексу України були внесені зміни, відповідно до яких пря­мо заборонено застосування заходів забезпечення позову у справах, що виникають з корпоративних відносин (з перелі­ком ряду правовідносин), а також встановлено, що види за­безпечення позову мають бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.

Наразі суди всіх ланок більш прискіпливо ставляться до пи­тань забезпечення позову та здебільшого ухвали про забез­печення позову виносяться у справах майнового характеру і стосуються, як правило, безпосередньо самого предмета спору. Суди вже відійшли від практики винесення ухвал про забезпечення позову, які фактично дублювали прохальну частину позовних заяв та зосередилися на застосуванні тих видів забезпечення позову, які справді зможуть у майбутньо­му полегшити процес виконання судового рішення.

повернутися назад