30 грудня 2014
«Юридична газета» публікує статтю Арсена Мілютіна та Антона Сінцова щодо оскарження в судовому порядку постанов суду у справах про порушення митних правил

В умовах адаптації українського законодавства до європейських стандартів право фізичних і юридичних осіб на судовий захист своїх прав, свобод та інтересів, вимагає його обов’язкового дотримання та виконання. Разом з тим, як свідчить практика, реалізація права на судовий захист у справах про порушення митних правил є ускладненою через правові суперечності та неузгодженість окремих норм. 

МКУ передбачає, а КУпАП обмежує

Перш за все нагадаємо, що відповідно до Митного кодексу України (далі - МКУ) порушення митних правил зараз є адміністративним правопорушенням за яке передбачена адміністративна відповідальність (ст. 458). Відповідальність та товарну контрабанду була декриміналізована.

Процедура притягнення до адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюється одночасно МКУ та Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 2 КУпАП).

Нормами МКУ (ст. 486) встановлено, що провадження у справі про порушення митних правил включає в себе:

  • виконання процесуальних дій, серед яких, зокрема, складення протоколу про порушення митних правил;
  • розгляд справи про порушення митних правил органами доходів і зборів або місцевими судами;
  • винесення постанов:

-          про проведення додаткової перевірки

-          про накладення адміністративного стягнення

-          про закриття провадження у справі

  • перегляд постанов у зв'язку з оскарженням.

МКУ передбачає, що постанова суду у справі про порушення митних правил може бути оскаржена. Тобто особа, стосовно якої здійснюється провадження у митній справі, має право на оскарження. При цьому, порядок оскарження постанови суду у справі про порушення митних правил визначається КУпАП.

Тобто, з одного боку, в МКУ законодавець врегулював питання оскарження в судовому порядку постанов суду у справах про порушення митних правил. Проте, застосування КУпАП при оскарженні постанов суду по вказаним категоріям справ вказує на відверте обмеження прав осіб на судовий захист своїх прав.

Зокрема, КУпАП передбачає, що постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в апеляційному порядку. Постанова судді у митній справі набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Тобто, положення КУпАП унеможливлюють подальше оскарження в касаційному порядку постанов суду у справах про порушення митних правил. Практика застосування цих положень свідчить, що це суттєво звужує реалізацію особами прав на судовий захист від зловживань з боку органів митної служби.

Третьої думки не буде

У контексті викладеного вище, варто звернути увагу на типову митну справу, яка розглядалася Н-ським районним судом м. Ч. (Суд) та була переглянута апеляційним судом Ч. області (Апеляційний суд). Ця справа наочно демонструє наявність проблем, які виникають у осіб внаслідок необґрунтовано звуженого права на судовий захист.

Суть справи полягає в тому, що Ч. митницею Міндоходів (Митниця) за результатами перевірки був складений протокол про порушення митних правил відносно директора іноземної компанії за ч. 1 ст. 483 МКУ. Виявлений в результаті огляду товар було вилучено в якості предмету порушення митних правил під час транзиту товару територією України.

Підставою для складання протоколу про порушення митних правил було: (1) виявлення в ході перевірки невідповідності кількості товару, заявленого в інвойсі, кількості товару виявленого при огляді; (2) виявлення товару, якого начебто не було заявлено; (3) вказівка невірної інформації про товар.

У відповідності до ч. 2 ст. 522 МКУ Митниця направила до Суду подання про накладення адміністративного стягнення разом з матеріалами справи.

Постановою Суду було закрито провадження по вказаній справі у зв’язку з відсутністю в діях директора іноземної компанії складу правопорушення. Вилучений відповідно до протоколу про порушення митних правил товар необхідно було повернути.

Не погоджуючись з вищевказаною постановою Митниця звернулася до Апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Суду та прийняти по справі нову постанову.

Постановою Апеляційного суду апеляційну скаргу Митниці було задоволено, постанову Суду про закриття провадження по справі було скасовано. Директора іноземної компанії притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 483 ч. 1 МКУ та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу 100% вартості товару, а також конфіскація товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил по даній справі, які зберігалися на Митниці. Слід звернути увагу, що розмір адміністративного штрафу виявився захмарним – біля 50 тис. євро (майже 30 тис. нмдг на момент стягнення). 

При цьому, Апеляційний суд не звернув увагу на те, що: (1) апеляційна скарга була подана Митницею з порушенням строку на апеляційне оскарження, без відповідного клопотання про поновлення строку; (2) Митниця помилково віднесла один вид товару до другого, що пов’язано зі схожістю між собою обох видів товару, внаслідок чого і було виявлено невідповідність кількості товару.

Прогнозовано, спроби оскаржити постанову Апеляційного суду в Вищому адміністративному суді України та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних i кримінальних справ виявилися марними. Суди касаційних інстанцій відмовилися відкривати касаційне провадження, з огляду на те, що справа не підлягає касаційному розгляду.

Неможливість оскаржити постанову в касаційному порядку призвела до того, що директор іноземної компанії на підставі вимоги Митниці здійснив оплату величезного штрафу за адміністративне правопорушення та витрат митного органу по зберіганню майна. Крім того, товар було конфісковано.

Таким чином, складається ситуація, що формально митні правопорушенні вважаються декриміналізованими, однак фінансова відповідальність за їх вчинення є надзвичайною і перевищує більшість штрафів, які встановлюються Кримінальним кодексом України.

Крім того, фінансова відповідальність у таких справах, як наведена, покладається безпосередньо на директора юридичної особи, який може навіть не мати уявлення про ті чи інші проблеми переміщуваного товару. Однак очевидно, що за своєю суттю, штраф має сплачуватись юридичною особою – порушником. В описуваній справі для директора-іноземця та самої компанії створено штучну проблему – адже компанія фактично мала кредитувати директора для сплати українського штрафу. Можна тільки уявити головний біль, які вони мали потім при спілкуванні з податковими органами іноземної країни.     

Такий стан речей викликає питання, а чи відсутність перегляду митних справ касаційної інстанцією є адекватною, з огляду на наслідки для фізичної особи? Та, взагалі, а чи є адекватною застаріла процедура КУпАП для митних справ? 

Міжнародні зобов’язання України щодо прав людини

Глава 24-1 КУпАП передбачає можливість перегляду постанови по справі про адміністративне правопорушення Верховним Судом України (ВСУ) тільки у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Тобто, перш ніж звернутися до ВСУ із заявою про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення, заявнику необхідно звернутися до Європейського суду за захистом своїх прав щодо справедливого розгляду митної справи.

За таких обставин виникає цілком логічне і слушне запитання: чому в митних справах обмежений відпрацьований механізм касаційного оскарження? Адже, касаційна інстанція могла б виправити помилки, які спричиняються апеляційними судами.

Зрозуміло, що в більшості адміністративних справ обмеження 2-ма інстанціями є виправданим, з огляду на їх малозначність. Однак, як ми вказали вище, наслідки митних справ для фізичної особи можуть бути просто нищівними. Відповідно, і рівень процесуальних гарантій, якими КУпАП не може пишатися, мав би відповідати значущості справ. 

Слід також звернути увагу і на положення ст. 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини у її комплексному поєднанні із ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції (право на перегляд кримінальної справи вищім судом).

Нагадаємо, що Європейський суд надає автономного значення поняттю «кримінальне обвинувачення» в Конвенції. Тобто Європейський суд не зв’язаний кваліфікацією діяння у внутрішньому праві і може вважати кримінальним будь-яке обвинувачення, яке має характер кримінального. Як правило, Європейський суд під цим розуміє «важливі наслідки для положення особи» (Serves, 42).

Без сумніву, враховуючи істотні наслідки українських митних справ, їх слід розуміти як кримінальні в сенсі Конвенції.

Тому і гарантії, які надає Конвенція, мають надаватись в українському процесі.

Згадувана стаття 2 Протоколу № 7 гарантує право на перегляд кримінальної справи вищім судом. В свою чергу, ст. 6 Конвенції гарантує «право на доступ до суду». Європейський суд вказує, що у випадку створення апеляційних та касаційних судів держава має забезпечити до них доступ (Garcia Manibardo, 39).

Таким чином, існують всі підстави вважати, що митні справи, які мають таке тяжкі наслідки для осіб, мають переглядатися судом касаційної інстанції.    

На наше переконання, нелогічне обмеження права особи звертатися з касаційною скаргою на постанову суду в зазначеній категорії справ одним з важливих напрямів, який потребує окремого врегулювання та доопрацювання при нинішній судовій реформі. Позбавлення права на оскарження в касаційному порядку постанов апеляційних судів у митних справах явно не узгоджується з міжнародними зобов’язаннями України. Також необхідним є і надання більш широких процесуальних гарантій в митних справах. 

До виправлення цієї ситуації, бізнесу, який займається зовнішньо-торгівельною діяльністю,  можна порадити лише дуже серйозно підходити до розгляду митних справ, та залучати професіональних адвокатів вже на початкових етапах комунікацій із митним органом.    

«Юридична газета», № 48-49

повернутися назад